всі за та проти зважено
всі карти відкрито
по кредитам розплатились
квити
хто ми тепер?
«Засланці – не інакше» — кажеш ти
«Я – ні» — думаю мимоволі, так ніби відштовхую від себе сміття у воді, — «пливи собі далі, мене не рухай»
— Колись і так було, згадую
Вже можу згадувати
— Тепер Така Як Треба)
Просто. Я і все тут. Все в мені.
Мабуть так рятують світ
мабуть так живе любов
тепер ноги несуть мене кудись, кудись, і так легко,
до мене весна прийшла раніше, зовсім не по календарю)
А потім хтось невидимий штовхає, як в лице щось дмухнуло: «вільна, вільна»
Божевільна? Так! Яке гарне слово…
Тепер я знаю, так буває
Коли пробачила
Бога
звісно це не погано, ми рухаємось вперед, розвиваємось, і маючи можливість зробити всі справи швидко і «невідходячи від каси» навряд будемо писати пером при свічці листи, маючи електронну пошту. було б нерозумно відмовлятись від великих переваг, які надає нам комп'ютеризація взагалі! головне аби при нашій вседіяльності он-лайн ми з вами не забували про те, що кров тече нашим тілом, а не інтернет-кабелями)і не розівчились жити без цього, аби ще могли усвідомити своє існування поза віртуальністю.
це стосується і всіляких он-лайн зустрічей для прояву невдоволення діями влади тощо. де люди проводять багато часу — там зустрічі і організовуються, все закономірно, та і можливість пообурюватись сидячи зручно за чашкою чаю приваблює багатьох)
як згадались ці пари) найбільше сумувалось на тих лекціях, які були невідомо для чого взагалі. бувало таке поставили в розклад предмет якийсь, приходжу на лекцію з надією почути від викладача «ДЛЯ ЧОГО МИ ЦЕ ВЧИМО», а замість того починається «лекція-диктант». Чомусь мені тоді не спадало на думку задати оце питання вголос, мабуть боялась, що почую у відповідь «Ну якщо ви вважаєте, що вам цей предмет не потрібен, то можете вийти». А друга причина посумувати на парі, це коли приходить такий же викладач, якому глибоко байдуже, з яких причин не знаю… може він просто фанат наукової роботи, а студенти це так — лишній клопіт, тупі, ліниві і «а от ми в студенські роки були такі хороші»… не знаю, мабуть в кожного свої причини не любити свою роботу(
дуже радію коли спілкуюсь з викладачами, котрі справді вірять у студента, і бажають з ним взаємодіяти.
а зі сторони студентів, звісно мінус у сприйнятті освіти, небажання, нерозуміння. та це все лише зайвий раз вказує на суттєві неполадки в організмі освіти загалом, починаючи ще з виховання в перших класах…
Для нас створено комфортні, зручні умови для існування он-лайн. Більше того, в нас з'явився інструмент для створення власного світу, кожен тепер творець, а це дуже велика спокуса. Спокуса, котра затягує, даючи ілюзію всемогутності, реалізованості, потрібності, та навіть дружби і любові. І за умови браку таких складових в реальному житті звісно багато хто буде втікати в інтернет, де можна хоч і сурогатом та задовільнити свої потреби. Тут же можна бути таким, яким хочеш, головна роль у власному театрі гарантована, було б лише бажання) А якщо щось раптом піде не так, можна видалити, видалитись, зарееструватись на інших сайтах, так би мовити «почати нове життя», «отримати другий шанс» і т.д. Чому б не зробити цього в реалі?… Лінь, страх, пошук легких шляхів, все та ж втеча.
на цю тему
Гадаю, така залежність це неминучність нашого «високорозвиненого» існування, вона звісно мине, я в цьому переконана, але будуть нові залежності, доки людина буде невдоволена реальністю. Така залежність — це мабуть наслідок прагення до особистої незалежності, просто не тим шляхом. Зараз чомусь не приходить у голову вирішення проблеми… можливо освіта… Ця тема — такий значний підкоп у велику могилу
можливо, можливо…
вірші це все ж таки прояв внутрішніх переживань, емоцій, настроїв, тут уже «на замовлення» не завжди получається)) мені здається, на всілякі вірші свій час, і на печальні і на радісні, і на сповнені любов'ю, надією,… розчаруваннями, ненавистю…
І це зовсім не погано, аж ніяк! вони мають виходити — ці чорні сльози, вони токсичні — нехай таким чином. виплакатись-виписатись…
так, ми самі будуємо собі стіни, і мені здається, тільки спочатку розбивши Свої стіни можна подолати всі решта. а сили завжди знайдуться!
«стукайте — і відчинять вам…»
У відчаї Ювелір закричав до Змії:
— Чого ти хочеш? Облиш мене, невже вам усім мало моїх страждань?
Та у відповідь почув лише ледь чутний шепіт:
— Впусти мене…
Знесилений Ювелір вже не знав що робити, тому взяв Змію на руки і відніс додому разом із кристалом. Переступивши через поріг він побачив, як змія почала рости, рости, рости… А сам Кристал підлетів під стелю і засвітився ще яскравіше ніж до того!!! Так, що Світло розлилося по усій кімнаті, через вікна – на вулицю! Збентежений Ювелір підбіг до вікна затулити фіранки, аби ніхто знову не дізнався про його горе, аби то Світло знову не видало його… але побачив як у темряві, серед нічного міста, у якомусь віконці засяяло таке ж світло, за мить вогники почали спалахувати один за одним, немов за якимось невідомим сигналом, аж доки не стало ясно як удень. Здавалось, що то Світло вже лине не з його кімнати, а прямо з неба, тільки помножене в тисячу раз! Глянув на свої руки – а рани від осколків почали затягуватись, і тут Ювелір зрозумів «Та ж он їх скільки – цих коштовних Кристалів!» І стало від цієї думки йому так тепло і затишно – тепер Ювелір знав, що він не один…
О ні, «не-бути» — це аж ніяк не краще…
Знаю як важко часом бути правдивою з собою, визнати свою лажу (в житті відносно чогось чи взагалі…)
та все ж варто, варто заради того!!!, щоб відчути себе НЕ розумницею, а такою ж «ідіоткою»! за котрих мала до того решту оточуючих),
щоб відчути право на помилку,
щоб відчути незалежність від чужих рішень на зразок «тобі краще не писати» — «тобі краще не говорити» — «не-думати» — «не-любити» — «не-бути»…
Бажаю Вам у Новому році віри у себе…та і взагалі – ВІРИ!
Згадалась загадка про яму: «чим більше від неї забираєш, тим більшою вона стає»…
чим більше в любові відбираю тим глибша яма
більше сили нелюбити — більше БЕЗсилля жити…
Прочитала уважно всі коментарі і бурхливу дискусію, і чесно кажучи, виникла така думка (чи то запитання) в сторону авторки цього блогу. Еммо, що ви отримуєте з того що притримуєтесь течії фемінізму? чим вам це вигідно?
«Буеееее! Я сильна, розумна, незалежна особистість. Я не потребую цих сумнівних плюсів. Сам спробуй так поживи)))»
складається враження що ваша незалежність це заява «а мені ніхто не потрібен — я сама»…
ТО ЧИМ ВАМ ЦЕ ВИГІДНО???
всі карти відкрито
по кредитам розплатились
квити
хто ми тепер?
«Засланці – не інакше» — кажеш ти
«Я – ні» — думаю мимоволі, так ніби відштовхую від себе сміття у воді, — «пливи собі далі, мене не рухай»
— Колись і так було, згадую
Вже можу згадувати
— Тепер Така Як Треба)
Просто. Я і все тут. Все в мені.
Мабуть так рятують світ
мабуть так живе любов
тепер ноги несуть мене кудись, кудись, і так легко,
до мене весна прийшла раніше, зовсім не по календарю)
А потім хтось невидимий штовхає, як в лице щось дмухнуло: «вільна, вільна»
Божевільна? Так! Яке гарне слово…
Тепер я знаю, так буває
Коли пробачила
Бога
це стосується і всіляких он-лайн зустрічей для прояву невдоволення діями влади тощо. де люди проводять багато часу — там зустрічі і організовуються, все закономірно, та і можливість пообурюватись сидячи зручно за чашкою чаю приваблює багатьох)
дуже радію коли спілкуюсь з викладачами, котрі справді вірять у студента, і бажають з ним взаємодіяти.
а зі сторони студентів, звісно мінус у сприйнятті освіти, небажання, нерозуміння. та це все лише зайвий раз вказує на суттєві неполадки в організмі освіти загалом, починаючи ще з виховання в перших класах…
на цю тему
Гадаю, така залежність це неминучність нашого «високорозвиненого» існування, вона звісно мине, я в цьому переконана, але будуть нові залежності, доки людина буде невдоволена реальністю. Така залежність — це мабуть наслідок прагення до особистої незалежності, просто не тим шляхом. Зараз чомусь не приходить у голову вирішення проблеми… можливо освіта… Ця тема — такий значний підкоп у велику могилу
вірші це все ж таки прояв внутрішніх переживань, емоцій, настроїв, тут уже «на замовлення» не завжди получається)) мені здається, на всілякі вірші свій час, і на печальні і на радісні, і на сповнені любов'ю, надією,… розчаруваннями, ненавистю…
І це зовсім не погано, аж ніяк! вони мають виходити — ці чорні сльози, вони токсичні — нехай таким чином. виплакатись-виписатись…
проте так болісно…
«стукайте — і відчинять вам…»
— Чого ти хочеш? Облиш мене, невже вам усім мало моїх страждань?
Та у відповідь почув лише ледь чутний шепіт:
— Впусти мене…
Знесилений Ювелір вже не знав що робити, тому взяв Змію на руки і відніс додому разом із кристалом. Переступивши через поріг він побачив, як змія почала рости, рости, рости… А сам Кристал підлетів під стелю і засвітився ще яскравіше ніж до того!!! Так, що Світло розлилося по усій кімнаті, через вікна – на вулицю! Збентежений Ювелір підбіг до вікна затулити фіранки, аби ніхто знову не дізнався про його горе, аби то Світло знову не видало його… але побачив як у темряві, серед нічного міста, у якомусь віконці засяяло таке ж світло, за мить вогники почали спалахувати один за одним, немов за якимось невідомим сигналом, аж доки не стало ясно як удень. Здавалось, що то Світло вже лине не з його кімнати, а прямо з неба, тільки помножене в тисячу раз! Глянув на свої руки – а рани від осколків почали затягуватись, і тут Ювелір зрозумів «Та ж он їх скільки – цих коштовних Кристалів!» І стало від цієї думки йому так тепло і затишно – тепер Ювелір знав, що він не один…
Знаю як важко часом бути правдивою з собою, визнати свою лажу (в житті відносно чогось чи взагалі…)
та все ж варто, варто заради того!!!, щоб відчути себе НЕ розумницею, а такою ж «ідіоткою»! за котрих мала до того решту оточуючих),
щоб відчути право на помилку,
щоб відчути незалежність від чужих рішень на зразок «тобі краще не писати» — «тобі краще не говорити» — «не-думати» — «не-любити» — «не-бути»…
Бажаю Вам у Новому році віри у себе…та і взагалі – ВІРИ!
чим більше в любові відбираю тим глибша яма
більше сили нелюбити — більше БЕЗсилля жити…
«Буеееее! Я сильна, розумна, незалежна особистість. Я не потребую цих сумнівних плюсів. Сам спробуй так поживи)))»
складається враження що ваша незалежність це заява «а мені ніхто не потрібен — я сама»…
ТО ЧИМ ВАМ ЦЕ ВИГІДНО???
ЗАЛУЧАЮСЬ!!!